Парадокс Расізаде або Ти продаєш нафту? Співчуваю

Парадокс Расізаде, який також часто називають алгоритмом, це типологічна модель (типологічна — тобто базується (в даному випадку) на вивченні певного типу держав). Згідно цієї моделі країни, добробут яких засновано в першу чергу на експорті різноманітної сировини, схильні до значного падіння рівня індустріалізації, а також подальшого зубожіння, деградації та суттєвого зниження життєвого рівня. Послідовність ця закономірна, одне явище невідворотно тягне за собою інше.

Для ілюстрації парадоксу було взято росію Азербайджан, який теж, як і агресор, є країною, що торгує передусім сировиною. Проте він невеликий і закономірності в ньому спостерігаються в «чистому» вигляді, отже краще підходить як зразок. Але те, що сказане про цю середньоазіатську країну, в повній мірі стосується також росії, Алжиру, Нігерії, Казахстану, Венесуели та інших держав, що отримують долари не за технології чи готовий продукт, а за нафту, газ і т. ін.

А. Ш. Расізаде

Алі Шамільович Расізаде народився 21.05.1947 року у Нахічевані (Азербайджан). Коли він жив у Радянському Союзі, спеціалізувався з історії США, а після того як емігрував до США, став читати лекції про перебудову та розвал СРСР. Дуже відома людина, в обох країнах отримав ступінь доктора історичних наук, має більш як дві сотні публікацій із сучасної історії росії, Середньої Азії та Кавказу.

Для українських читачів А. Ш. Расізаде цікавий передусім висновками, що можна зробити з його досліджень, а також прогнозами:

1. Базуючись на даних про залягання каспійської нафти, точно передрік кінець бакинського нафтового буму (2005-2014 рр.) з усіма наслідками, незважаючи на райдужні прогнози уряду та ейфорію на Заході.
2. Писав про історичну закономірність приходу до влади путіна — суспільство, доведене до відчаю революційним хаосом, саджає на «трон» диктатора і сподівається, що той наведе лад у країні.
3. Впевнений в тому, що за розпадом СРСР обов’язково буде розпад багатонаціональної росії (наша людина, справжній козак, дарма що з Нахічевані!)
4. За його словами, Азербайджан являє собою класичну петродержаву (від слова petroleum — «нафта»), тому після нафтового буму країна обов’язково повернеться на «своє» місце серед держав третього світу.
5. Рекомендує Сполученим Штатам не нав’язувати країнам Середньої Азії європейську демократію, бо серед мусульман це призведе до виникнення «ісламського фашизму» (вже було кілька випадків). Замість інтервенцій радить ліпше підтримувати місцевих тиранів, які краще американців наведуть лад у власних державах.

Головним здобутком А. Ш. Расізаде вважається однойменний алгоритм, який було сформульовано у 2008 році, якраз перед економічною кризою. Він визнаний до такої міри, що його викладають на економічних факультетах всіх провідних світових університетів та використовують для оцінки перспектив розвитку країн-експортерів сировини.

Гіпотеза Пребіша-Зінгера

Академічне вивчення алгоритму Расізаде починають із гіпотези Пребіша-Зінгера. Ось її сутність. В довгостроковій перспективі на світовому ринку вартість первинних товарів (сировини) зменшується порівняно з вартістю оброблених (промислових) товарів. Тобто для країн експортерів сировини, до яких належить і росія, умови торгівлі будуть постійно погіршуватися відносно країн, які експортують промислові товари.

Розуміючи це, більшість держав, що розвиваються (крім африканських) за останні три десятиріччя почали переходити від експорту сировини до експорту простих промислових товарів, тобто з невеликою доданою вартістю. Але гіпотезу не обдуриш. Порівняння їх ціни із ціною складних промтоварів (з великою доданою вартістю) показує, що країни, які розвиваються, все одно в програші.

Тепер краще зрозуміло, чому росіяни волають про необхідність імпортозаміщення. Санкції, що змушують їх виробляти зникаючі товари, це очевидна причина. А гіпотеза каже про приховану. Експортуючи нафту, газ, ліс тощо, вони знаходяться у невигідних умовах, бо без цього ніколи не зможуть стати дійсно суверенною країною.

Імпортозаміщуюча індустріалізація — це одне з основних понять гіпотези. Але імпортозаміщення в росії вже провалене, про що вони кажуть самі. Чому це не дивує? Тому, що в шістдесятих роках минулого сторіччя в Радянському Союзі відбулося важливе засідання Політбюро. На ньому пролунала доповідь про Америку та Західну Європу, де тоді був сплеск технологій та профнавчання менеджерів середньої ланки.

На засіданні лунали заклики на кшталт: «Нам теж потрібно». До обговорення поставилися дуже серйозно, після чого визначилися зі стратегічним напрямком розвитку. А саме: технологічне змагання із Заходом — не для нас, ми це не потягнемо, але маючи багаті надра, маємо можливість ще довго залишатися на прийнятному рівні. росія — це продовження СРСР. А Україна, відділившись від росії, має непоганий шанс на технологічний ривок з наступним входженням в «клуб експортерів високих технологій».

Парадокс достатку

Парадокс достатку або ресурсне прокляття полягає в тому, що деякі країни з великими запасами природних ресурсів економічно менш розвинені, ніж держави із ресурсами незначними або зовсім відсутніми.

Поняття вперше застосоване Р. Ауті у 1993 році, але думки про це висловлювалися ще у 80-х роках минулого сторіччя. Критики даного терміну зазначають, що існує чимало багатих на ресурси країн, які мають великий ВНП: США, Канада, Іспанія, Австралія, Норвегія, деякі держави Перської затоки тощо. І вказують, що порівняна бідність «проклятих» держав пов’язана не власне із значними ресурсами, а з тим, що промисловість концентрується на моно виробництві з негативними наслідками (показано нижче на прикладі голландської хвороби).
Велике значення має ще один фактор.

Коли висловитись спрощено, він полягає в тому, що як уряд отримує багато грошей за експортовану сировину, то він не має необхідності ефективно керувати державою, адже більшість проблем можна закрити нафтодоларами. Виникають конфлікти між різними групами за володіння ресурсами. Частина суспільства, що отримує прибутки від експорту сировини, сприймає державні інститути й громадські організації як загрозу своєму добробуту. Зростає корупція, внаслідок чого країна може стати більш тоталітарною.

Погано й те, що уряд розраховує на значні надходження від експорту і під ці очікування робить чималі зовнішні позики. Коли ж ціна на сировину раптом падає, держава не в змозі розрахуватися за зобов’язаннями.

Голландська хвороба

Яскравим прикладом ресурсного прокляття стала так звана «голландська хвороба» або ефект Гронінгену. Назва пішла від Гронінгенського газового родовища на півночі Нідерландів, яке було відкрите в 1959 році. Сутність ефекту: різке збільшення експортного постачання сировини підсилює національну валюту і це негативно впливає на економіку. Коли ж події зобразити в динаміці і більш докладно, то ситуація виглядатиме так (наступний пункт є наслідком попереднього):

1. Швидке зростання експорту газу — Значне збільшення прибутків від продажу сировини — Додаткове надходження валюти.
2. Укріплення національної валюти.
3. Люди масово переходять із промислового сектора до компаній сировинної галузі, через це доходи багатьох споживачів швидко зростають — На промислових підприємствах критично не вистачає працівників.
4. Підвищення попиту на товари — Власна промисловість не встигає його задовольнити.
5. Збільшення імпорту споживацьких товарів.
6. Інфляція.
7. Проблеми в промисловому секторі, в т. ч. через нестачу працівників. — Зниження конкурентоздатності вітчизняних підприємств обробних галузей — Скорочення випуску їх продукції.
8. Застійні явища в економіці.
9. Зростання безробіття.
10. Зменшення загального експорту й валового внутрішнього продукту.

Через швидке зростання прибутків виникає додатковий попит на товари всіх категорій. Але на вартість експортно-імпортних товарів це не дуже впливає, бо вони торгуються на міжнародному ринку. Тоді як на товари внутрішнього споживання ціни зростають через те, що порушена рівновага «попит – пропозиція». Розкручується інфляція, бо значне надходження капіталів у країну підвищує споживацький попит, а промисловість не встигає його задовольнити.

З часом ресурси (в першу чергу людські та фінансові) переміщуються із обробної промисловості в сировинну. Поступово все більше зростає частка продуктів із меншою доданою вартістю (вище було сказано про те, як це шкідливо для країни). Коли держава довго залежить від експорту сировини, то все більше й більше послаблюються стимули для розвитку обробних галузей та наукомістких, що створюють нові технології.

Для боротьби з «голландською хворобою» рекомендується примусове уповільнення зростання курсу національної валюти, а також всебічне стимулювання підприємств обробного сектору та наукомістких.

Алгоритм Расізаде

На початку нульових на світовому ринку спостерігався швидкий зріст цін на нафту. Це призвело до того, що в петрокраїнах (Венесуела, росія, Нігерія, Казахстан, Азербайджан, держави Перської затоки тощо) почали спостерігатися основні ознаки «голландської хвороби». Навіщо займатися виробництвом, коли в державу стрімко плинуть повноцінні долари? Адже за них можна привезти все потрібне з Китаю або Туреччини? Як наслідок, укріпилися національні валюти, з’явилася інфляція (а подекуди й гіперінфляція). Власна промисловість та сільське господарство втратили стимули до розвитку й почали згортатися. Помітно зросло безробіття.

Але теорія «голландської хвороби» нічого не каже про те, що ж буде з петрокраїнами після закінчення буму цін на нафту. Протягом 2008 року вартість бареля упала із $147 до $32, тобто на 75%! Ніхто цього не чекав, в країнах-експортерах здійнялася паніка, почалася економічна криза. В цей момент і з’явилася стаття Расізаде, дуже вчасно, чи не так? (Це одна з причин швидкого всесвітнього визнання алгоритму).

Висхідна частина циклу нафтового буму

Висхідна частина схожа на все, що було сказано про «голландську хворобу». Різниця лише в тому, що Расізаде, на відміну від Кордена (автор теорії «голландської хвороби») надавав увагу не стільки опису самого процесу, скільки закономірностям реагування економіки на зростання вартості сировини. В динаміці ця частина виглядає наступним чином:

1. Нафта є конкурентоздатним продуктом сама по собі, її обробляти не треба, можна одразу гнати на експорт. Тому місцева індустрія (зазвичай нерентабельна й застаріла), що була до буму, фактично не потрібна. Її продукція не користується попитом ні вдома, ні, тим більше, за кордоном. Все можна купити й привезти. Отже, підприємства важкої, легкої та більшості харчової промисловості не шкода знести, станки порізати й продати на металолом, а на звільнених майданчиках побудувати офіси, готелі, супермаркети та розважальні центри.
2. Дешеві імпортні продукти харчування роблять нерентабельним місцеве сільське господарство. Селяни переїжджають у міста, де можна хоч щось заробити. Кількість жителів міст зростає, а разом з тим збільшуються проблеми, пов’язані з перенаселенням.
3. В країні зникає індустріальна база. Чимало безробітних виїжджає за кордон. Чиновники, що мають доступ до нафтодоларів, збагачуються, так само, як і олігархи, що «крутять» нафтодолари через свої банки, компанії та держзамовлення. Частину нафтодоларів крадуть і виводять на офшорні рахунки (офшор — територія, що пропонує бізнесменам низькі податки, мінімальну звітність, високу конфіденційність та інші пільгові умови). Суспільство розмежовується, прірва між багатими та бідними зростає, підвищується соціальна напруга. Чи не єдиними (в державних масштабах) способами підприємництва залишаються будівництво й торгівля. Зростає інфляція.
4. Щоб запобігти соціальним вибухам, держава виплачує допомогу малозабезпеченим. З’являється клас людей, що нічого не виробляють. Але потік нафтодоларів настільки потужний, що вистачає не лише жебракам, а й чиновникам та олігархам, та ще й на силові структури лишається.
5. Уряд не дбає про налагодження промисловості та сільського господарства. Замість цього він розподіляє нафтодолари. Гроші йдуть, крім допомоги, на величезний бюрократичний апарат, поліцію та армію, престижні міжнародні проекти, грандіозне будівництво. Левову частку розкрадають.

Кульмінацією висхідного циклу є встановлення повної залежності добробуту країни від кількості нафтодоларів, що вона отримує за експорт сировини.

Одним із природних наслідків буму нафтових цін є систематизація корупції. Це теж закономірно, бо промисловості вже немає, тому нафтодолари за великим рахунком нікуди застосувати. Як наслідок, корупція стає частиною економіки та державної системи. Оскільки вона є економічним явищем, то підлягає певним правилам. Вибудовується чітка схема нелегального розподілу грошових потоків. Характерний приклад: чиновник отримує хабар і лишає собі певну частину, а більшість грошей передає наверх. Його керівник — так само, і керівники на вищих щаблях теж. У відповідь начальники всіх рангів не тільки «закривають очі» на порушення, а ще й вимагають збільшувати надходження.

Працює «негативний відбір», чесні люди системі не потрібні. Але що робити з грошима, котрі отримані неправедним шляхом? Виникає «тіньова економіка». Беручи до уваги те, що в більшості петродержав закони працюють «через пень-колоду», судова система повністю залежна від олігархів та адміністрації, а поняття свободи слова суто умовне, то утворюється така ситуація, коли надходження й розподіл нафтодоларів непрозорі, а для беззаконня є всі умови. Перший ешелон влади отримує найбільші прибутки, частину відмиває за кордоном.

І там же купує нерухомість — треба ж мати «запасний аеродром», а раптом доведеться тікати з країни? Другий та третій ешелони працюють з різноманітними корупційними торговельними, будівельними та іншими схемами. Посади купують, щоб потім повернути гроші на хабарах. Банкіри й чиновники за хабарі видають з державних банків олігархам під фіктивні проекти багатомільйонні кредити, які потім списують. Органи нагляду та правоохоронні, а також влада вимагають гроші з місцевих підприємців. Расізаде пише, що в Азербайджані системна корупція до такої міри заповнила нішу організованої злочинності, що класична мафія майже відсутня! Це було б дуже смішно, якби не було дуже сумно.

Спадна частина циклу

Рано чи пізно потік нафтодоларів закінчується. Починається низхідна частина циклу. Стисле викладення процесу в динаміці виглядає наступним чином:

1. Значне скорочення експорту сировини. Найбільш вірогідні причини – падіння її вартості або вичерпання родовища — Зменшення кількості нафтодоларів, що наповнюють бюджет країни.
2. Девальвація національних грошей, щоб утримати бюджет без гіперінфляції. Тобто, коли доларів надходить, приміром, у три рази менше, треба девальвувати «свої» гроші втричі, щоб менша кількість доларів дала таку саму прибуткову частину.
3. Різке зниження прибуткової та видаткової частин бюджету (в доларовому еквіваленті).
4. Купівельна спроможність грошей стрімко падає.
5. Зменшення заробітної платні бюджетників та допомоги безробітним (в д. е.)
6. Підвищується вартість імпортних товарів та відповідно зменшується їх кількість.
7. Зниження цін (в д. е.)
8. Банкрутують дрібні та середні торговці. Зростає кількість безробітних.
9. Згортаються престижні державні проекти.
10. Скорочення штатів державних установ, ліквідація окремих відомчих структур, в т. ч. міжнародних нафтодобувних.
11. Згортання будівництва по всій країні.
12. Наслідок пп. 8, 9 та 10 — ще більше безробітних.
13. Падіння купівельної здатності населення.
14. Чергове зниження цін (в д. е.)
15. Чергове зменшення імпорту.
16. Банкрутства компаній та звільнення працівників у приватному секторі.
17. Масове безробіття. Соціальні бунти.
18. Зменшення податкової бази.
19. Подальше зниження заробітної платні бюджетників та допомоги безробітним.
20. Зубожіння населення — зріст незадоволення не лише простого народу, але також силовиків та еліти.
21. Зміна режиму — Перерозподіл власності.

Вказаний цикл пп. 1 – 21 повторюється, аж доки країна не посяде «своє» місце серед держав третього світу.