Частка айтівців, які планують емігрувати з України, за рік скоротилася з 48% до 40% – DOU

Згідно з результатами масштабного аналітичного дослідження профільного порталу DOU, оприлюдненого 14 вересня, в Україні зафіксовано суттєве та послідовне зниження еміграційних настроїв серед представників IT-сфери.

Динаміка останніх років чітко вказує на стабілізацію намірів фахівців залишатися в країні: якщо у 2024 році про потенційний переїзд за кордон роздумував чи безпосередньо планував його 51% опитаних, а у 2025-му цей показник знизився до 48%, то вже у 2026 році частка потенційних емігрантів впала до 40%. Паралельно з цим частка айтівців, які твердо вирішили не залишати Україну, впевнено зросла до 55%.

Зокрема, у 2026 році 32% респондентів зазначили, що наразі не мають жодних планів щодо релокації, а ще 17% категорично відкидають таку можливість за будь-яких умов (для порівняння, торік ці показники складали 27% та 14% відповідно).

Водночас кількість тих, хто лише теоретично розмірковує про виїзд без конкретних кроків, зменшилася з 26% до 22%, а частка фахівців, які очікують на відкриття державних кордонів для реалізації переїзду, скоротилася з 11% до 8%. При цьому лише близько 3% опитаних айтівців знаходяться на стадії активної підготовки до виїзду найближчим часом.

На рішення щодо потенційної еміграції суттєво впливають такі демографічні та соціальні фактори:

• Стать та віковий зріз: чоловіки вдвічі частіше замислюються про виїзд за кордон, ніж жінки (47% проти 25%). Натомість 70% жінок-фахівців у сфері IT взагалі не розглядають варіант релокації. Також спостерігається чітка залежність від віку: серед молодих фахівців до 25 років переїзд розглядають 46%, тоді як серед досвідченіших спеціалістів віком від 35 років таких лише 35%.
• Фактор бронювання: наявність офіційного бронювання або відстрочки від мобілізації виступає потужним стримуючим чинником для чоловіків. Серед тих, хто має юридично оформлену відстрочку, переїзд планують 41%, тоді як за її відсутності цей показник зростає до 54%.
• Сімейний стан та регіональний аспект: наявність родини значно підвищує прив’язаність до домівки — 59% одружених айтівців та 60% фахівців з дітьми не планують залишати країну. У географічному розрізі найменший потяг до еміграції демонструють жителі центральних та західних обласних центрів — Хмельницького, Львова, Рівного, Івано-Франківська, а також Харкова. Натомість близько половини опитаних айтівців із Кропивницького, Сум, Миколаєва, Дніпра, Полтави, Чернігова та Одеси розглядають можливість переїзду за кордон.

Що стосується українських IT-фахівців, які вже перебувають за межами країни, їхні плани щодо повернення залишаються неоднорідними: 21% опитаних планують повернутися в Україну, 38% твердо вирішили залишитися за кордоном, а 41% поки не визначилися зі своїм майбутнім. Найбільший відсоток бажаючих повернутися зафіксовано серед тих, хто наразі мешкає в сусідніх або балканських країнах — у Молдові та Румунії (по 34%), Хорватії (33%), Болгарії та Албанії (по 32%).

Натомість найменше планують повертатися фахівці, які влаштувалися у Північній Америці та Західній Європі: у Канаді не збираються повертатися 64%, у США — 52%, у Франції — 13% планують повернення, у Нідерландах — 14%, у Німеччині та Іспанії — по 16%, а в Португалії — лише 10%.

Це масштабне дослідження DOU проводилося у травні-червні 2026 року та охопило 11 783 IT-фахівців, які проживають в Україні, та 2 507 спеціалістів, які перебувають за кордоном.

Загальнонаціональні тенденції свідчать, що побутові та комунальні труднощі не стали для більшості громадян вирішальним фактором для внутрішнього чи зовнішнього переміщення. За даними аналітичного дослідження Gradus за січень 2026 року, 87% українців не змінювали місце проживання через системні проблеми з електропостачанням, водою або опаленням. Тимчасово переїхали лише 13% опитаних, і переважна більшість із них зробила це в межах своєї області.

Менше 10% респондентів розглядають можливість виїзду з України протягом наступного півріччя. Проте 43% громадян залишаються готовими до зміни місця проживання у разі крайнього погіршення умов — основними тригерами для цього можуть стати пряма загроза життю, окупація регіону, втрата власного житла або критична тривала відсутність базових комунальних послуг.