У молодих китайців мало надій на майбутнє

У південному місті Хуейчжоу відкрито фабрику з виробництва електроніки. Пропонована місячна зарплата становить від 4500 до 6000 юанів (або від 620 до 830 доларів), що достатньо для оплати їжі та предметів першої необхідності, але не більше того.

У рекламі фабрики йдеться про те, що нові співробітники повинні “старанно працювати і терпіти”. Повідомлення могло знайти відгук у китайців старшого покоління, багато з яких працювали довгі години в поганих умовах, щоб забезпечити своїм дітям світле майбутнє. Але багато хто з цих дітей тепер стикаються з такою ж важкою роботою і не бажають її терпіти.

По всьому Китаю молоді люди розчаровані. Вони виросли на історіях економічного динамізму і соціальної мобільності. Китайська економіка збільшувалася більш ніж удвічі кожні десять років з 1978 року, коли лідери Комуністичної партії вперше провели ринкові реформи, до 2018 року. Міські діти могли старанно вчитися, вступати до хорошого університету і розраховувати на роботу білих комірців після закінчення навчання.

Щасливі студенти з маленьких містечок або сільської місцевості можуть зробити те ж саме і пробитися в середній клас. У менш освічених молодих людей було менше можливостей. Але вони могли їздити в міста, де підвищення заробітної плати на фабриках чи на будівництвах було достатньо.

За кілька десятиліть до того, як Сі Цзіньпін прийшов до влади 2012 року, Китай також був більш відкритим. Лідери партії Цзян Цземінь (1989-2002) і Ху Цзіньтао (2002-2012) навряд чи були лібералами. Але вони залишили деякий простір для дій громадянського суспільства, інтелектуалів і засобів масової інформації. Розквітало приватне підприємництво. Фірми заохочувалися виходити у світ і вчитися у Заходу. Дедалі більше й більше китайців подорожували та навчалися за кордоном. Виникла динамічна, амбітна, навіть гедоністична споживча та цифрова культура.

Однак для сьогоднішньої молоді перспективи набагато похмуріші. Економіка бореться, і вони почуваються найгірше. Безробіття серед міських жителів Китаю віком від 16 до 24 років уже кілька місяців перевищує 20%, що приблизно вдвічі перевищує рівень допандемічного рівня у віковій групі (див. діаграму). Офіційні цифри вакансій для цієї групи настільки жахливі, що Китай нещодавно взагалі перестав їх публікувати

.

Вища освіта більше не є надійними сходами до солідної кар’єри. Наші розрахунки показують, що 2021 року понад 70% безробітної молоді були випускниками. Поряд із дефіцитом робочих місць, вони стикаються із захмарними цінами на нерухомість. Їхні скромні мрії знайти роботу, купити будинок і утримувати сім’ю здаються дедалі недосяжнішими.

Це має стурбувати чиновників у Пекіні. Близько 360 мільйонів китайців (чверть населення) перебувають у віці від 16 до 35 років. Їхня зневіра має серйозні наслідки для майбутнього Китаю, його економіки та партійних амбіцій. Але замість того, щоб заспокоїти молодь, уряд має тенденцію лаяти її.

Минулого року пан Сі сказав, що вони повинні “відмовитися від зарозумілості та пустощів”. Редакційні статті в державних ЗМІ закликають їх “стати на боротьбу” і пожертвувати своєю молоддю заради національного відродження, як це визначено партією. Репресії посилюються. “Їжте гіркоту”, – каже пан Сі молоді.

Консервативний підхід особливо важко позначився на молодих жінках. Феміністські активістки перебувають під пильною увагою. Влада ретельно приховувала активність #MeToo. Сексизм процвітає. В опитуванні, проведеному порталом із працевлаштування Zhaopin, 61% жінок-випускниць сказали, що під час подання заяви на роботу їх запитували про їхній шлюб і дітородний статус, порівняно з 32% чоловіків. У жінок також було менше шансів знайти роботу до закінчення навчання. Збентежуюче повідомлення про їхнє майбутнє надходить просто зверху. Вперше за кілька десятиліть до Політбюро не входить жінка.

Небезпека, з якою стикаються китайські лідери, полягає не стільки в соціальному вибуху, скільки в соціальній ерозії, непримітній, але неухильній втраті “життєвих сил, витривалості та надії”, які, за твердженням Сі, молодь може привнести в китайський соціалізм. Це ослаблення може проявлятися по-різному. Китайські жінки можуть народжувати пізніше або взагалі не народжувати, що сприяє скороченню населення.

Однак тепер пан Сі каже, що “китайська мрія” національного відродження має бути досягнута шляхом зосередження уваги на колективних цілях, а не на заохоченні індивідуальних устремлінь. Він вмовляє молодь коритися партії і посилюватися – “вигравіювати кров своєї юності на пам’ятках історії, як це робили наші батьки”.