Після заборони експорту брухту внутрішнє постачання цієї вторсировини на металургійні комбінати скоротилося на 26,7%

У січні 2026 року порівняно з січнем 2025-го внутрішнє постачання брухту на металургійні комбінати скоротилося на 26,7% — зі 126,2 тис. т до 92,5 тис. т. Заготівля впала на 18,5% — зі 149 тис. т до 97,1 тис. т. Виробництво сталі за цей же період зменшилося на 16,4% — з 611 тис. т до 511 тис. т.

Про це свідчать дані Української асоціації вторинних металів (УАВтормет).

За оцінками Асоціації, вже в перший місяць заборони експорту брухту частково призупинили роботу понад 20% компаній галузі, ще близько 12% — повністю зупинили діяльність. За прогнозами фахівців, до квітня-травня близько 4 тис. працівників брухтозаготівельної галузі втратять роботу.

Президент УАВтормет Володимир Бублей зазначив, що сьогодні внутрішня ціна на брухт чорних металів майже вдвічі нижча за експортну і подекуди вже опускається нижче собівартості — 160–180 євро за тонну проти 330–350 євро в країнах ЄС. За його словами, через утворений гігантський профіцит металолому заготівельники змушені опускати закупівельну ціну до рівня близько 5 тисяч гривень за тонну. До грудня минулого року вона становила 7-9 тисяч гривень. Тобто лише за 1 місяць 2026 року внутрішні ціни на брухт впали майже на 40-60%. За таких умов заготівля вже не покриває логістику, енергоносії, зарплати й податки.

Водночас, як наголошують в УАВтормет, проблема не лише в ціні. Після втрати двох потужних гігантів, таких як “Азовсталь” та ММК ім. Ілліча та з огляду на складну ситуацію в енергетиці частина металургійних підприємств працює не на повну потужність. Від початку повномасштабного вторгнення обсяги споживання брухту скоротилися майже в 3 рази — з 3323,4 тис. т у 2021 році до 1300 тис. т у 2025 році.

Попит на брухт усередині країни знижується. У січні на тлі скорочення майже на 35 тис. т обсягів постачання темпи накопичення профіциту стали рекордними — близько 30 тис. т за місяць. Натомість у 2023–2025 роках щомісячний приріст не перевищував 10-12 тис. т.

“Наразі меткомбінати здатні переробити лише 60-80% від усього наявного брухту і це без врахування військового (конверсійного) лому, підтверджені обсяги якого вже перевищили 1,4 млн т”, — підкреслює Володимир Бублей.

Друга проблема, з якою стикнулася галузь після заборони експорту, на думку фахівця, це те, що майданчики заповнені вщерть.

“Брухт фізично немає куди складати. Але нам продовжують розповідати про важливість збереження в країні “стратегічної сировини”. Стратегічну для кого, якщо її ніхто не споживає?”, — наголошує він.

Експерт зауважує, що кризу вже відчувають сотні малих пунктів приймання по всій країні. Для багатьох людей здача металу була чи не єдиною можливістю заробити. Якщо раніше приймали по 6,5 гривні за кілограм, то зараз — по 4 гривні.

“Люди приходять і питають, чому так дешево. А заготівельники не можуть платити більше, бо немає збуту. На цьому тлі звучать аргументи, що заборона експорту нібито “тримає курс гривні”. Це абсурд. Курс гривні аж ніяк не залежить від того, чи дадуть людям продати брухт”, — твердить президент УАВтормет.

Наслідки заборони експорту брухту виходять за межі самої галузі. Держава недоотримує десятки мільйонів євро валютного виторгу. Під загрозою плани великих держкомпаній. За даними фахівця, минулого року “Укрзалізниця” планувала реалізувати 125 тис. т брухту, але фактично продала лише 8 тис. т. У 2026 році компанія заявляє про намір продати 250 тис. т, однак за умов нульових квот ці плани можуть залишитися на папері. За оцінками експертів, потенційні втрати можуть сягнути до 2,5 млрд грн на рік.

“Триває війна. У людей немає світла, тепла, а металурги щосили з усіх медіа-майданчиків намагаються переконати суспільство, що уряд вчинив правильно, знищуючи цілу галузь економіки. Мені розповідають, що заборона експорту — це “державницька позиція”. Але давайте чесно: в Україні всі великі металургійні комбінати приватні. Тож державницька — на чию користь? Держави чи конкретних власників?” — зауважує він.

Експерт також акцентував на тому, що з 1 січня 2026 року український експорт сталі до ЄС підпадає під повноцінну дію механізму CBAM (Carbon Border Adjustment Mechanism). Це означає, що імпортери української сталевої продукції в ЄС зобов’язані сплачувати вуглецевий збір (до 90 євро за тонну)  відповідно до обсягу вбудованих викидів CO₂ у продукції. Сьогодні галузь скаржиться на “несправедливий” вуглецевий податок, на тиск ЄС і на війну як універсальне пояснення всіх проблем. Проте, на думку Володимира Бублея, за цією риторикою дедалі виразніше проглядається інше: CBAM лише фіксує наслідки багаторічної бездіяльності самих металургів.

“Брухт є найпростішим і найдоступнішим інструментом зниження вуглецевого сліду в металургії. Перехід на електродугові печі з використанням брухту дає змогу зменшити викиди CO₂ у кілька разів. Це добре відомо і в ЄС, і в Україні. Але замість того, щоб інвестувати в електрометалургію, галузь роками зберігала ставку на доменно-конвертерне виробництво — те саме “дідівське” плавлення сталі, яке формує один із найвищих вуглецевих слідів у промисловості”, — пояснив очільник УАВтормет.

За його словами, заборона експорту не стала каталізатором модернізації металургійної галузі, натомість руйнує іншу галузь — брухтозаготівельну.

“Заборона експорту не запустила модернізацію металургії, не зменшила вуглецевий слід і не підготувала галузь до нових правил ЄС. Натомість вона руйнує брухтозаготівельну сферу, скорочує робочі місця і позбавляє державу валютного виторгу. Якщо це називається “стратегічним рішенням”, то стратегія має бути не в блокуванні ринку, а в інвестиціях і реальній модернізації. Інакше ми втратимо і галузь, і людей, і конкурентоздатність”, — резюмує Володимир Бублей.