Ціни на нафту та новини Хто зараз контролює нафту Венесуели? Що арешт Мадуро означає для енергетичних ринків

Арешт Ніколаса Мадуро знову привернув увагу до однієї з політично найнапруженіших нафтових галузей світу, змусивши інвесторів переглянути питання про те, хто контролює сирі ресурси Венесуели та чи можна їх змістовно відродити після десятиліть занепаду.

Наразі відповідь може здаватися простою. «Petróleos de Venezuela (PDVSA), державна нафтова компанія, контролює більшу частину видобутку та запасів нафти», – сказав Енді Ліпоу, президент Lipow Oil Associates. 

Американська енергетична корпорація Chevron працює в країні через власне виробництво та спільне підприємство з PDVSA, тоді як російські та китайські фірми також беруть участь через партнерства, хоча «мажоритарний контроль все ще належить PDVSA», – сказав Ліпоу. 

Венесуела націоналізувала свою нафтову промисловість у 1970-х роках, що призвело до створення PDVSA. Видобуток нафти досяг піку в близько 3,5 мільйона барелів на день у 1997 році, але з того часу впав приблизно до 950 000 барелів на день, при цьому експортується близько 550 000 барелів на день, свідчать дані, надані Lipow Oil Associates.

Якщо у Венесуелі сформується більш проамериканський та проінвестиційний уряд, Chevron буде «найкраще підготовлена» для розширення своєї ролі, сказав Саул Кавонік, керівник відділу енергетичних досліджень у MST Financial. Європейські компанії, такі як Repsol та Ені також могли б отримати вигоду, враховуючи їхні існуючі позиції у Венесуелі, сказав він.

Галузеві експерти попереджають, що будь-яка зміна режиму може порушити комерційний ланцюг, який забезпечує потік венесуельського палива.

«Оскільки наразі незрозуміло, хто головний у Венесуелі, ми можемо побачити повне припинення експорту, оскільки покупці не знають, кому надсилати гроші», – сказав Ліпоу.

Він додав, що останній раунд санкцій США щодо тіньового флоту танкерів  серйозно вплинув на експорт, змусивши Венесуелу скоротити виробництво.

Тіньовий флот стосується танкерів, які працюють поза традиційними системами судноплавства, страхування та регулювання для перевезення сирої нафти з країн, на які поширюються санкції. Ці судна зазвичай використовуються для транспортування нафти з таких країн, як Венесуела, росія та Іран, які стикаються з обмеженнями США на експорт енергоносіїв.

Ліпоу очікує, що Chevron продовжить експортувати 150 000 барелів на день, що обмежить будь-який негайний вплив на постачання. Тим не менш, він сказав, що ширша невизначеність може додати короткострокову премію за ризик близько 3 доларів за барель.

Цей стрибок відбудеться на тлі ринку, який багато аналітиків вважають адекватно забезпеченим, принаймні наразі.

«Нафтовий ринок зараз має тенденцію до надлишку пропозиції», – сказав Боб МакНеллі з Rapidan Energy Group.

Довгострокове значення Венесуели полягає в типі нафти, яку вона видобуває. Видобуток важкої, кислої нафти країни може бути технічно складним, але вона цінується складними нафтопереробними заводами, особливо в США. 

«Справжні питання полягають у тому, чи зможе нафтова промисловість повернутися до Венесуели, подолати два десятиліття занепаду та занедбаності та відновити її?»

Якщо новий уряд на чолі з лідером опозиції Марією Коріною Мачадо буде встановлено дуже швидко, санкції можуть послабитися, а експорт нафти може спочатку зрости, оскільки нафта, що зберігається, використовується для отримання доходів, сказав Ліпоу. Однак, короткострокове зростання може тиснути на ціни, додав він.

Однак будь-яке уявлення про стійке відновлення стикається з жорсткими фізичними обмеженнями.

«Нафтова промисловість Венесуели перебуває в такому занепаді, що навіть зі зміною уряду навряд чи вдасться побачити якесь суттєве збільшення видобутку нафти протягом багатьох років, оскільки для відновлення існуючої інфраструктури потрібні значні інвестиції», – зазначив він.

Аналогічно, Геліма Крофт з RBC попередила, що шлях до відновлення довгий, посилаючись на «десятилітній занепад Венесуели за режимів Чавеса та Мадуро». Вона сказала, що керівники нафтових компаній стверджують, що відновлення сектору коштуватиме щонайменше 10 мільярдів доларів щорічно, а «стабільне середовище безпеки» є абсолютною передумовою.

«Усі ставки недійсні в умовах хаотичної зміни влади, як-от у Лівії чи Іраку», – сказала вона.