До кінця року торговельний дефіцит може перевищити $62 млрд: Україна здатна розблокувати до $1 млрд експортного виторгу — експерт

В умовах стрімкого зростання розриву між імпортом та експортом Україні варто переглянути адміністративні обмеження на зовнішню торгівлю та скасувати ті з них, для яких немає достатнього економічного обґрунтування.

Таку думку висловив Микола Климович, директор з розвитку бізнесу ТОВ “Міртен”.

Посилаючись на дані Державної митної служби, експерт розповів, що у січні-липні 2026 року Україна імпортувала товарів на $58,1 млрд, тоді як експорт становив лише $24,1 млрд. Таким чином, від’ємне сальдо торгівлі товарами вже сягнуло $34 млрд, а на кожен долар товарного експорту припадає близько $2,4 імпорту.

Для порівняння: за аналогічні сім місяців 2025 року імпорт становив $45,9 млрд, а експорт — $23,2 млрд. Тобто за рік імпорт зріс приблизно на 26,6%, експорт — лише на 3,9%, а сам торговельний дефіцит збільшився з $22,7 млрд до $34 млрд — майже на 50%.

Все дуже просто: країна купує за кордоном дедалі більше, ніж здатна продати. І в такій ситуації кожен долар власного експортного виторгу набуває зовсім іншої ваги. Ми не можемо одночасно говорити про катастрофічний розрив між імпортом та експортом і власноруч спиняти українські товари, які мають попит на зовнішніх ринках. Експорт сьогодні — це насамперед валюта, яку країна заробила сама,

— наголосив Микола Климович.

На його думку, ситуацію ускладнюють об’єктивні воєнні фактори. Значну частину експортних втрат Україна отримує через обставини, на які фактично не може вплинути. Особливо гостро це проявилося влітку через посилення російських атак на портову інфраструктуру та цивільне судноплавство, внаслідок яких Україна вже втратила близько третини потужностей для експорту зерна через чорноморські порти. А за перші два тижні серпня експорт зерна скоротився приблизно на 75% у річному вимірі.

За оцінкою НБУ, через фактичне обмеження роботи чорноморських маршрутів Україна до кінця року може недоотримати близько $2,5 млрд валютної виручки, тоді як втрати аграріїв лише через здорожчання альтернативної логістики оцінюються приблизно у $3 млрд. Саме тому, вважає експерт, особливо нелогічно додатково обмежувати ті експортні можливості, які залишаються доступними державі та бізнесу.

При цьому воєнні втрати накладаються на вже стрімке погіршення співвідношення між імпортом та експортом. Якщо припустити, що щомісячні обсяги зовнішньої торгівлі, зафіксовані у липні, збережуться до кінця року, масштаб проблеми стане ще виразнішим. У липні імпорт товарів становив близько $8,8 млрд, тоді як експорт — близько $3,1 млрд. За збереження такого темпу у серпні-грудні річний імпорт може наблизитися до $102 млрд, експорт — до $40 млрд, а торговельний дефіцит здатен перевищити $62 млрд.

Зрозуміло, що це сценарний розрахунок. Але напрямок очевидний. І якщо ми бачимо, що “ножиці” між імпортом та експортом розходяться в “шпагат”, економічна політика має працювати на збільшення експорту, а не на його адміністративне скорочення. Те, що ворог забирає у нас ракетами й дронами, ми не повинні додатково забирати у себе постановами та заборонами,

— підкреслив експерт.

З 1 січня 2026 року уряд встановив нульову квоту на експорт брухту чорних металів, фактично припинивши його легальне вивезення з країни. Рішення пояснювалося необхідністю забезпечення стратегічною сировиною української металургії та машинобудування.

Однак поточна динаміка ринку, на думку Климовича, свідчить про необхідність перегляду такого рішення.

За даними Української асоціації вторинних металів (УАВтормет), за перші п’ять місяців 2026 року виробництво сталі в Україні скоротилося на 6%, а споживання брухту впало на 7,6%, до 604 тис. тонн.

Ще показовішою була ситуація на початку року. У січні заготівля брухту скоротилася на 18,5%, а його постачання українським металургійним підприємствам — на 26,7%. За даними УАВтормету, у січні-лютому заготівля впала вже на 41,1% у річному вимірі, а закупівля брухту металургійними підприємствами — на 31,7%.

Таким чином, сама заборона експорту не призвела до автоматичного збільшення постачання сировини українським металургам.

Брухт не виникає нізвідки. Його потрібно зібрати, відсортувати, переробити, перевезти — а все це робить бізнес, який повинен мати економічний стимул працювати. Якщо внутрішній ринок не може спожити весь обсяг за економічно обґрунтованою ціною, а експорт закритий, заготівельник просто скорочує роботу,

— зауважив Микола Климович.

За оцінками УАВтормету, після запровадження нульової квоти частина підприємств галузі була змушена призупинити або повністю згорнути діяльність. Асоціація також оцінювала недоотримані державою податкові надходження приблизно у 200-250 млн грн щомісяця.

Водночас до запровадження обмеження металобрухт був стабільним джерелом експортного виторгу. За підсумками 2025 року Україна експортувала 448,68 тис. тонн брухту, що на 53% більше, ніж роком раніше. Валютна виручка від його експорту становила близько $131,9 млн, збільшившись на 44,5%.

Ніхто не стверджує, що $132 млн самі по собі перекриють десятки мільярдів торговельного дефіциту. Питання зовсім в іншому. Якщо ми відмовляємося від $132 млн тут, від сотень мільйонів в іншому секторі, ще від якихось експортних можливостей у третьому — зрештою складається вже зовсім інша сума. Великий експорт починається саме з принципу: держава не повинна без достатньої причини забороняти бізнесу заробляти валюту для країни,

— зазначив Климович.

Додатковим аргументом на користь стимулювання експорту є ситуація на валютному ринку.

Станом на 1 серпня міжнародні резерви України становили близько $51,2 млрд. При цьому Національний банк регулярно продає значні обсяги валюти для компенсації структурного дефіциту пропозиції. Лише від початку літа до середини серпня НБУ продав на валютному ринку близько $12 млрд. Зокрема, у червні обсяг продажу валюти становив близько $5,15 млрд, у липні — ще $4,76 млрд, а лише за перші два повні тижні серпня — близько $2,12 млрд. Тобто щотижня НБУ витрачає вже понад $1 млрд лише на підтримку балансу попиту та пропозиції.

Водночас стійкість резервів значною мірою забезпечується міжнародною фінансовою підтримкою. Національний банк очікує, що у 2026 році пряма бюджетна підтримка міжнародних партнерів може становити близько $54 млрд, завдяки чому міжнародні резерви наприкінці року можуть зрости майже до $70 млрд.

На думку Климовича, протиставляти міжнародну допомогу та експорт некоректно: зовнішня підтримка залишається критично важливою для України під час війни. Однак стратегічно країна має нарощувати саме власні джерела валютних надходжень.

Міжнародна допомога сьогодні тримає величезну частину нашої фінансової конструкції, і за це ми вдячні партнерам. Але допомога — це ресурс, який нам дають. Натомість експорт — це гроші, які Україна заробляє сама: роботою підприємств, податками, зайнятістю, виробництвом. Сильна економіка не може будуватися лише на тому, що валютний дефіцит завтра перекриє черговий зовнішній транш. Вона має сама генерувати валюту,

— переконаний експерт.

Саме тому, на його думку, Україні потрібен ширший аудит чинних експортних обмежень. Йдеться не про механічне скасування всіх заборон, зокрема тих, що пов’язані з обороною чи реальним дефіцитом стратегічних ресурсів, а про відмову від обмежень, економічна необхідність яких уже не підтверджується ситуацією на внутрішньому ринку.

Дискусію щодо експорту варто розглядати значно ширше — як питання ефективності тимчасових експортних обмежень, запроваджених державою в умовах війни. Адже сам факт існування таких обмежень не повинен автоматично означати їх безстрокову дію: якщо ситуація на внутрішньому ринку змінюється, держава має оцінювати не лише початкову мету заборони, а й її поточний економічний ефект,

— вважає він.

Україна вже має практику перегляду тимчасових експортних обмежень, коли змінюється баланс внутрішнього ринку. Так сталося, зокрема, з коксівним вугіллям та харчовою сіллю, обмеження на експорт яких у 2026 році не були продовжені. Дискусія про часткове відкриття експорту нині точиться і навколо природного газу, а бізнес-асоціації домагаються перегляду обмежень щодо олійних культур. Отже, сама наявність воєнного обмеження не означає, що воно має діяти автоматично до завершення війни: економічні умови та баланс попиту і пропозиції потребують регулярного перегляду.

Показовий приклад — це експорт сої та ріпаку. Запроваджене у 2025 році 10% експортне мито викликало жорстку реакцію бізнесу. Європейська Бізнес Асоціація закликала його скасувати, наголошуючи, серед іншого, на затримках експорту, збитках учасників ринку та ризику втрати державою валютних надходжень. У 2026 році держава вже вдосконалює механізм звільнення виробників власно вирощеної продукції від сплати такого мита.

Експортне обмеження не може перетворюватися на економічну “безвихідь” лише тому, що колись для його запровадження існували об’єктивні причини. Війна триває, але економіка не стоїть на місці. Змінюються виробництво, споживання, запаси, логістика, зовнішні ринки. Тому кожне таке рішення має регулярно проходити своєрідний аудит: яку проблему воно вирішує сьогодні і якою є його ціна для держави,

— наголосив Микола Климович.

За орієнтовними розрахунками, навіть часткова лібералізація окремих експортних обмежень може розблокувати додатковий зовнішньоторговельний оборот на сотні мільйонів доларів щороку. За сприятливого сценарію потенційний валовий експортний виторг за окремими товарними групами може наближатися до $0,8-1 млрд — це приблизно 2-2,5% усього товарного експорту України за 2025 рік.

На його думку, аналогічний принцип варто застосувати й до експорту брухту. Причому перегляд чинної моделі не обов’язково має означати одномоментне та безумовне відкриття експорту. Держава може застосувати гнучкіший механізм — визначити економічно обґрунтовану експортну квоту або запровадити певний коридор для вивезення.

Тут не повинно бути вибору між двома крайнощами — або все заборонити, або відкрити кордон без жодних запобіжників. Можна створити модель, за якої внутрішня металургія матиме гарантований доступ до необхідної їй сировини, а надлишок брухту працюватиме на економіку: приноситиме валюту, податки та підтримуватиме легальний сектор заготівлі. Сировина, якої внутрішній ринок об’єктивно не потребує, не повинна перетворюватися на заморожений економічний ресурс. Коли на внутрішньому ринку формується профіцит, заборона перетворюється із захисту промисловості на гальмо для економіки,

— підсумував Микола Климович.